Головний парадокс Кремля

Чим довше Путін тримається за владу, тим ясніше стає, наскільки порожньою є його спадщина

Володимир Путін старанно спізнюється на зустрічі зі світовими лідерами. Але коли доходить до появи в прямому ефірі на національному телебаченні, російський президент завжди прибуває вчасно.

Рівно опівдні 15 грудня у московському бізнес-центрі Путін почав свою підсумкову прес-конференцію перед майже 1 400 журналістами. Захід перетворився на щорічний ритуал, покликаний продемонструвати, що президент слухає, знає, і у нього все під контролем. У минулому ймовірність спонтанності на прес-конференції була освіжаючою зміною порівняно з іншими чітко розписаними публічними заходами Кремля.

В цьому році Путін зображував втому. Критичні питання завжди входили в формат, але президент запинався і повторювався. Навіть репортерів державних медіа, здавалося, нервували банальності Путіна: вони запитували, чи не перетвориться Росія на ще одну Венесуелу, чи є ресурси на воєнні операції в період низьких цін на нафту, і чи є у Кремля реальний план щодо Сирії. Путін не планував перебивати свій рекорд: у 2008 році прес-конференція тривала чотири з половиною години. Він поклав перед собою годинник і закінчив прес-конференцію через три години і десять хвилин після початку.

У будь-якій країні розмова керівника з журналістами – важлива подія. В Росії, де Путін перетворився на уособлення держави, його висловлювання в пресі стали до безглуздості значущими. Нікого не цікавить, що думає прем'єр-міністр, спікер парламенту або лідер однієї зі спонсорованих державою опозиційних партій. По суті, вони і самі приймають сигнали від президента. За відсутності політичного процесу слово Путіна – все одно що закон.

Державний Перший канал почав освітлення новинної конференції з розігріву: журналісти з віддалених регіонів Росії розповідали, про що запитають президента, якщо їм дадуть слово. «Про нафтоперегінний завод», - говорив один. «Як зробити так, щоб чоловіки з Сибіру перестали виїжджати на роботу в інші країни», - сказав інший. Ведучий пояснив, що президент кілька днів вивчав документи і готовий до будь-яких питань. Після того, як прес-конференція, нарешті, закінчилася, Перший канал перейшов до докладного розбору ключових моментів, навіть не перервавшись на рекламу.

Всюдисущість Путіна і його 85% рейтинг схвалення може створити враження культу особистості. Анексія Криму в минулому році, подана в руслі ідеї Росії як обложеної фортеці, принесла президенту неймовірну підтримку суспільства. Але наскільки реалістичні результати опитувань в закритій системі – загадка, як для критиків Путіна, так і для його прихильників. У світі фальшивих новин і політики імітації ніхто не знає, що росіяни насправді думають про Путіна і наскільки глибока їх відданість Кремлю. У кращому випадку результати опитувань дають неясну і короткострокову картину: пік рейтингів Джорджа Буша-молодшого припав на дні після 11 вересня.

Через те, що Путін зосередив у своїх руках стільки влади, журналісти відносяться до його слів так, ніби він голова Федерального резерву. Всі – і вороги, і друзі – намагаються зрозуміти, що він думає. Як би ви до нього не ставились, слова людини, яка контролює найбільший ядерний арсенал у світі, мають значення.

В минулому році, коли Росія вразила світ окупацією Кримського півострова, канцлер Німеччини Ангела Меркель, за чутками, сказала президенту США Бараку Обамі, що Путін втратив зв'язок з реальністю і живе у своєму світі». На прес-конференції у вівторок Путін намагався поєднати свій світ з життям за межами кремлівського міхура.

Перше питання було присвячене тому, як в Росії подолати економічні труднощі на тлі падіння цін на нафту, санкцій і девальвації рубля. Путін відповів, що він не винен у різкому здешевленні нафти, а найгірший етап кризи вже минув. Він зачитав з пачки паперів економічні індикатори, немов для того, щоб показати, що труднощі були суб'єктивним фактором, який не підтверджувався фактами. Його ключовим повідомленням було, що змінювати нічого не потрібно, особливо міністрів, які і так роблять все, що можуть.

Путіна раз за разом запитували про побутові речі на кшталт зайнятості, пенсій і процентних ставок, але оживляли його тільки питання міжнародної політики. Туреччина – погана, тому що збила російський бомбардувальник і лизнула американців в одне місце, сказав він. США, хоч і накоїли лиха в Іраку, і вважають весь світ зоною своєї юрисдикції, вже не настільки погані. Путін навіть вирішив, що можна без побоювань визнати, що російські оперативники виконували військові місії на сході України.

Питання про кумівство та зловживання змушували нервувати Путіна. Він встав на захист президента ФІФА Зеппа Блаттера, якого звинувачують у корупції. Блаттер – «дуже шанована людина» і заслуговує Нобелівської премії миру за його внесок у міжнародне розуміння, сказав Путін. За часів Блаттера ФІФА присудила Росії право проведення Чемпіонату світу з футболу в 2018 році.

Найскладніший момент для Путіна настав, коли Катерина Винокурова, кореспондентка єкатеринбурзького сайту znak.com, запитала президента про кумівство, яке стало символом його 15-річного правління. Вона чітко згадала генпрокурора Юрія Чайку, чиїх синів у розслідуванні Олексія Навального звинуватили у зв'язках з бандитами. Винокурова поскаржилася, що звинувачення чиновників ніколи не приводять до розслідувань – на них відповідають зустрічними звинуваченнями в тому, що розслідувачі нібито працювали на Держдепартамент США. Багато журналістів в залі зааплодували.

Путін відповів, що при ньому ВВП зріс майже вдвічі, а армія знову стала могутньою. Потім витримка його покинула. «Що стосується Чайки, - зам'явся Путін, роблячи незручну паузу. – Що стосується Чайки». Він знову замовк, потім подивився на аркуш паперу на столі у пошуках відповіді. Повернувши собі душевну рівновагу, Путін розповів старий радянський анекдот про шубу – ніхто не засміявся – і запевнив Винокурову, що Контрольне управління президента розглядає всі повідомлення про кумівство.

Збагачення правлячої кліки стає однією з головних слабкостей Путіна. Якби він пішов після другого терміну, росіяни напевно запам'ятали б його, як кращого лідера країни, за те, що на його правління припали вісім років безпрецедентного економічного зростання.

Парадокс путінського правління в тому, що, чим довше він тримається за владу, тим ясніше стає, наскільки порожньою є його спадщина насправді. Але, навіть якщо б він хотів піти, для правлячої еліти на кону стоїть дуже багато. Третій термін Путіна закінчується в 2018 році. Він може висуватися і на четвертий, той продовжить його правління до 2024 року.

Переклад НВ

НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Люсьєна Кіма. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал