Що врятувало Харків від Росії. Пітер Померанцев – про найбільш суперечливе українське місто

Пітер Померанцев: Спроби встановити у Харкові статус-кво, як правило, провалюються

Політична пасивність харків'ян одночасно означає, що почати в місті заворушення непросто

«Під час революції та війни, що послідувала за нею, в Харкові – другому за величиною місті України, розташованому всього в 40 кілометрах від кордону з РФ – відбувалися жорстокі сутички між проросійськими та проукраїнськими групами. Сьогодні Харків – лакмусовий папірець того, чи зможе Україна залишитися єдиною і провести реформи під час революції, або ж Путін знищить країну зсередини», - пише британський журналіст Пітер Померанцев в колонці для Politico.

Він розповідає про зіткнення, що відбувалися між ворогуючими фракціями, а також про вибухи бомб у лютому 2015 року в місті.

За словами Померанцева, ситуацію Харкова найкраще описує кар'єра найбільш могутньої політичної фігури міста Геннадія Кернеса. Бандит і шулер, який став магнатом, а потім політиком, спершу виступав проти революції в Києві, після цього втік у Росію, але незабаром повернувся вже в образі українського патріота.

«Лілія Стародубцева, режисер і професор медіа та комунікацій в Харківському національному університеті, розповіла, що вважає нинішній конфлікт в місті останнім проявом чогось набагато більш давнього», - згадує Померанцев. Він цитує слова Стародубцевої про те, що Харків завжди був містом волоцюг – у ХVII столітті його заселили російські солдати, західноукраїнські селяни у пошуках кращого життя та волоцюги, які тікали від правосуддя.

«Спроби встановити у Харкові статус-кво, як правило, провалюються. Царі забороняли українські книжки і освіту – але Харківський університет став колискою українського романтичного націоналізму. Під час радянського правління Харків чи не найбільше постраждав від Голодомору – але згодом місто з прохолодою сприйняло ініціативу зробити його символом українського патріотизму», - перераховує автор.

Померанцев розповідає, що тяга Харкова до авангарду була помітна ще в роботах романтиків XIX століття і модерністів початку ХХ століття. Останнім часом місто випускало в життя одного радикального генія за іншим: фотографів Бориса Михайлова та Сергія Браткова, радикального російського романіста Едуарда Лимонова, письменника і поета Сергія Жадана.

Померанцев згадує зустріч з художником Романом Мініним, автором твору «Нагорода за мовчання», зокрема, слова Мініна про те, що в цій інформаційній війні людей могло врятувати тільки мовчання. Але ніхто не зупиняється, і ніхто не хоче мовчати. «Нам кажуть ненавидіти когось, і ми так і робимо», - з гіркотою визнає художник.

«У своїх текстах поет Жадан порівнює місто з Мессопотамією зі своїми Тигром та Євфратом», - зазначає Померанцев, додаючи, що в деяких місцях Харкова виразно відчуває дух старої Москви.

«В деякому роді проросійські і проукраїнські групи можна теж назвати авангардними сектами цього міста мрійливого минулого. Дивують не зіткнення, які пережило місто, а те, що в цілому їх було мало; і це при тому, що більша частина була спланована ззовні», - каже журналіст.

Він розповідає, як байдуже більшість харків'ян відреагували на вибухи, в яких загинули четверо проукраїнських громадян. Місто намагалися перетворити в аналог Сараєво, розпочати громадянську війну, яка дозволила б Путіну вторгнутися і «врятувати» Харків від хаосу. Цей план провалився.

«Харків – це не так місце різкого поділу надвоє, як хаос байдужих міні-рухів, які роблять все, що їм заманеться», - резюмує Померанцев.

Журналіст зазначає парадокс: політична пасивність і небажання справжніх змін приводять у лють демократичних активістів, одночасно означає, що почати в місті заворушення непросто; пострадянський цинізм врятував Харків від Росії. Це, на жаль, означає, що реальні реформи у місті також неможливі; тут процвітають люди на кшталт Кернеса.

Повну версію тексту Пітера Померанцева читайте на сайті Politico