Здача України тільки посилить імперські апетити РФ

Настав час обговорити наслідки підходу умиротворення Кремля.

По-перше, на даний момент Росія вже двічі створила прецедент насильницької зміни кордонів – в Грузії та в Україні. Той факт, що деякі сили на Заході готові змиритися з цими змінами, може спонукати до таких дій не тільки в Євразії і Східній Європі, але і в інших частинах світу, і в підсумку привести до руйнування вже і так крихкої системи міжнародних відносин.

По-друге, будь-які спроби зупинити експансіонізм Кремля, дозволивши Україні знову потрапити в зону впливу Москви, тільки посилять мілітаристський та експансіоністський сегменти російського істеблішменту, провокуючи їх вплутуватися в нові авантюри, а також завдасть удару по силам, які шукають способи примиритися із Заходом.

По-третє, намагання примусити Україну погодитися прийняти обмежений суверенітет не тільки позбавлять будь-який уряд будь-якої легітимності; вони також кинуть країну в стан громадянського протистояння та хаосу, які можуть призвести до розвалу української держави та нове вторгнення з боку її північного сусіда. Цей факт настільки очевидний, що політика умиротворення виглядає як спроба – свідома чи ні – створити в регіоні зону постійної напруги.

По-четверте, згода на повернення до політики сфер інтересів і, відповідно, підбадьорення неоімперських амбіцій певних сегментів російських еліт заблокує вихід Росії з персоналізованої, імперської системи влади та приведе до падіння популярності ідеї реформ в російському суспільстві. Цей шлях не тільки призведе до перетворення Росії в державу-ізгоя; він також дискредитує ліберальну альтернативу і прозахідні погляди в РФ.

По-п'яте, підхід умиротворення Росії не тільки демонструє готовність Заходу піддаватися на тиск і політичний шантаж; він також показує його подвійні стандарти і тенденцію укладати сумнівні операції та йти на розміни, які дискредитують ліберальні демократії.

Підхід заспокоєння – не єдине, що пропонують західні експерти. Майкл Макфол, директор Інституту міжнародних досліджень Фрімана-Спогли та старший науковий співробітник Інституту Гувера, дає Заходу і Сполученим Штатам зовсім іншу пораду: «Сполучені Штати та їхні західні союзники повинні скористатися тим, що Путін перемкнув увагу на Сирію, та посилити підтримку України. В обмін на прогрес у сфері економічних реформ, а особливо антикорупційних заходів ми можемо запропонувати велику фінансову допомогу для інфраструктурних та соціальних програм. І зараз настав час посилити українську армію, надавши їй додаткові тренування та оборонні озброєння». Побачимо, до якої з порад прислухаються західні лідери.

Звіт Chatham House «Російський виклик», виданий у червні 2015 року, також можна розглядати як антитезу до підходу прагматиків. Його головною метою було запропонувати аналітичну основу для аналізу нової конфронтації між Росією та Заходом, а також обговорення «стратегії виходу» на основі певних принципів.

У першу чергу під цим мається на увазі, що жодна держава не повинна мати сфер, в яких вона користувалася б винятковими привілеями. «Ми більше не живемо в ХІХ столітті, коли можна було малювати на карті «зони безпеки», а до людей ставитися, як до меблів. Якщо ми віддамо Україну – а як інакше це назвати, як не зрадою? – і незабаром Молдова і Грузія приєднаються до країн Європи, які не відчувають до залишків Заходу ні любові, ні поваги», - сказано в звіті Chatham House.

Автори рекомендують: зусилля «щодо перешкоджання тиску Росії на її європейських сусідів», але при цьому збереження лазівки для «відновлення контакту», хоча, як сказано в доповіді, за Путіна таке поновлення малоймовірне. Також пропонуються зусилля з відновлення цілісності європейської системи безпеки, «реконструкція України; продовження санкцій проти РФ, поки питання територіальної цілісності України не буде вирішене; відновлення статусу НАТО як сили, яка протистоїть російській агресії».

Автори попереджають, що Захід не повинен повертатися до бізнес-підходу у відносинах з Росією, і що Володимира Путіна не можна вмиротворювати зі страху, що його наступник може виявитися ще гіршим. Chatham House пішов набагато далі, ніж інші аналітичні центри, у визначенні нової західної стратегії відносно Росії, при цьому відмовившись від політики умиротворення.