Ердоган рушить на Росію з ідеєю "тюркського світу"

Турецький "недопереворот" - це нова геополітична багаторазова технологія.

Про це повідомляє у Фейсбуці Віктор Небоженко.

За великим рахунком, турецькі події будуть розгортати дуже важливу світову тенденцію. Якщо в Центрі, на Півночі і Сході Європи Захід починає консолідувати зусилля щодо стримування та відсічі воєнно-політичної агресії Росії, то на південному фланзі все гірше. Нестабільна Туреччина залишилася єдиною ланкою, яка може виступити в інтересах Заходу проти Росії. Перша спроба протиставити Туреччину і Росію закінчилася невдачею. Путін образився за збитий літак і не пробачив Ердогану. Але Заходу потрібно посилювати свій південний фланг боротьби з Путіним і ніхто крім Туреччини це завдання виконати не зможе. Час не чекає. Більш того, світ повертається до практики 70-80-х років, коли боротьба Заходу і СРСР відбувалося в усьому світі - від санкцій, зіткнення літаків і підводних човнів до лівого тероризму в Європі і найголовыше – стратегії локальних воєн (В'єтнам, Ангола). Це і є друга холодна війна яка буде, як в минулий раз, тривати до перемоги одного з супротивників. І турецький «недопереворот» добре вписується в цю нову геополітичну тенденцію.

Тепер все буде серйозніше.

На першому етапі, ми бачимо в Туреччині, невпевнену спробу млявого державного перевороту . У даному випадку, неважливо чи є це «недопереворот» провокацією хитрого Ердогана незадоволених військових, імітацією заколоту або перехоплення ініціативи та успішне придушення повстання військових. Все це вже деталі. Важливо, що зараз, придушивши опір, Ердоган потрапив у пастку неминучих авторитарних і радикальних рішень, позбавивши себе майбутнього вибору.
На другому етапі, після заколоту, Ердоган приречений на закручування гайок, створення режиму особистої влади, повороту в бік особливого турецького ісламізму і радикалізації своєї внутрішньої і зовнішньої політики. Але коридор його політичних можливостей влаштований так, що він може йти тільки в бік Росії, як ворог або друг. Він не може йти на Південь. Там величезна багаторічна війна. Він вже не може йти на Захід, прагне в ЄС. Більш того, він вже бере участь у нелегальному міграційному шантажы Європи. Він може тільки йти на Північний Схід Євразії, реалізуючи свою знамениту стратегію створення, на основі «тюркського світу»,  Другої модернізованої Османської імперії - від Стамбула до Ташкента і Астани. Нам знайоме таке геополітичне і авторитарне мислення за судом нещасного «російського світу Путіна» і його спробах, за рахунок агресії проти України, створити СРСР-2.

Тому два світи - тюркський і російський світ обов'язково зіткнуться. Як і Путін у свій час, зосередивши колосальну владу, Ердоган буде потребувати амбітного, зовнішньополітичного проекту - об'єднання всього тюркського світу. Тільки це легітимізує його величезну авторитарну владу в Туреччині.
А тут спрацьовує історична геополітична закономірність – два авторитарних лідера сусідніх країн, навіть якщо вони бачать, що їх хочуть зіштовхнути (Гітлер і Сталін) , все одно йдуть туди, де є коридор можливостей для їх особистісних амбіцій і політичної агресії. Тому конфлікт між ними неминучий.

Тому на третьому етапі розгортання турецької драми путінська Росія і Туреччина Ердогана неминуче зіткнуться. Приводів буде багато. Або з курдського питання, або за підтримки Туреччини конфлікту в Сирії, Україні, Нагірному Карабасі. Або підтримка Туреччиною боротьби народів Поволжжя, Середньої Азії, Кавказу, Казахстану проти російської експансії. Адже, як показала війна в Сирії, Туреччина не боїться конфліктувати з Росією і робить це дуже яскраво і болісно для Кремля. Турецький президент для Путіна, на відміну від українського президента, вкрай незручний суперник на борцівській арені. І хоча Путін намагався натиснути на Туреччину під час конфлікту зі збитим російським літаком, Ердоган турецькі національні інтереси, турецьку гідність поставив вище своїх особистих економічних інтересів. А він у конфлікті з Путіним ризикував набагато більше у сфері туризму і турецького будівництва на Росії, ніж президент України за своєю цукерковою фабрикою в Липецьку. Тому, в кінцевому рахунку, хитрий план Путіна, беручи участь в дестабілізації Туреччини, прив'язати до себе Ердогана і посварити його з Заходом погано закінчиться для Кремля.

Решта не важливо. Головне, що для Заходу і Росії, турецький заколот відкриває великі можливості для геополітичного маневру. Путін сподівається переграти всіх, відірвавши Туреччину від Заходу, але все скінчиться тим, що Ердоган, через якийсь час, обов'язково зіткнеться з Путіним. Така логіка розвитку відносин двох могутніх диктаторів-сусідів, у яких закінчилися внутрішньополітичні перспективи, але є ще величезні ресурси для зовнішньополітичної агресії.
Україні в цій історії і  в геополітичній турецькій драмі, що розвиваєтться, потрібно небагато - відволікання уваги путінської Росії від Донбасу, принизливий для Кремля посилений турецький контроль російських суден у зоні проток і відкрита підтримка Туреччиною національно-визвольної боротьби кримськотатарського народу проти російських окупантів в Криму.

Після цього Захід, відновивши свій південний фланг оборони, зможе приступити до практичної координацій дій проти агресивної Росії балто-чорноморських країн – від Фінляндії до Туреччини з епіцентром нової європейської безпеки в Україні.