Чому через "кримський інцидент" Путін мусить розпустити ФСБ

Багатолітня практика публічної брехні у виконанні російського президента та провальна робота його спецслужб знівелювали ефект від заяв ФСБ та Путіна.

Кримська провокація Путіна, на перший погляд, виглядала безпрограшною. Незалежно від того, повірить світ у "терористичний київський режим", чи ні, Україні доводилося б довго виправдовуватись, спростовувати нові й нові "докази" у кафкіанських спіралях ФСБ-шного "розслідування". Створюючи при тому нові й нові "інформаційні приводи", суть яких зводилася б до питання "чи всі українці злочинці – чи тільки деякі".

Втім, світова реакція на заяви ФСБ на оглушливий успіх провокації якось не схожа.

США офіційно порадили всім зацікавленим у подробицях інциденту спілкуватись з Україною і Росією – нагадавши, про всяк випадок, що не перестали вважати Крим українським. Що не завадило послові Джефрі Пайєтту зауважити, що це "не перше брехливе звинувачення" України Кремлем.

Пострадянські держави, чиновники яких ближче знайомі з КДБ-шними методиками конструювання реальності, висловились рішучіше. "Методи провокацій і звинувачення Росії загрожують "Нормандському формату" і є серйозною перешкодою для міжнародних зусиль з припинення зовнішньої агресії і військових дій на сході України. Міжнародне співтовариство повинно дуже серйозно реагувати на такі сфабриковані звинувачення і запобігти будь-яким подальшим провокаціям з боку Росії" – заявив очільник литовського МЗС.

Офіційний ЄС поки затамував подих, мовчить і на щось чекає, але заяви Карла Більдта, та інших впливових політиків, рівно як і роздуми ЗМІ, сигналізують, що замість "загрози українського тероризму" публіка обговорює радше "що саме Путін задумав в Криму". Провокація, схоже, не вдалась. Чому так сталося? Схоже, причини дві.

Перша – і очевидна – полягає в тому, що роки грубої і невигадливої публічної брехні не могли не підкосити довіру до російського лідера. Натомість друга причина невдачі кримської провокації – деградація спеціальних служб Росії.

Грубо кажучи, якби росіяни зуміли завербувати кількох реальних співробітників української армійської розвідки, примусили чи в якийсь інший спосіб заохотили їх зімітувати теракт, після чого показали би світові достовірні докази "української агресії" – історія і справді вийшла би вельми і вельми неприємною.

Натомість в реальності маємо голосні заяви, істерично стиснуті губи Путіна і відсутність не те що правдивих – бодай правдоподібних доказів. Божевільна казка про "диверсантів, які вирушають на діло через сонний кордон під прикриттям артилерійських залпів", яка є цілком придатною на роль доказу для Басманного суду, для решти світу виглядає тим, чим є насправді – божевільною казкою. Якою, ймовірно, навіть Ле Пен погидує користатись – не те що Олланд чи Меркель.

І проблема тут не в Путіні як такому. Проблема тут у ФСБ. Вся гігантська російська спецслужба впродовж останніх років займалась кришуваням "правильних" бізнесменів, "віджиманням" бізнесу у "неправильних" і добиванням залишків опозиції за допомогою ручної судової системи. Жодне з цих занять не сприяло покращенню реальних фахових вмінь, які, насправді, ніяк не пов’язані з дерибаном багатств найбільшої держави на планеті.

Натомість провокація масштабу кримської вимагає радикально іншого рівня професіоналізму. Який, можливо, був у радянського КДБ. Але якого, на щастя, немає у російського ФСБ. Що, на жаль, ніяк не допоможе українцям, з яких будуть робити винних у "диверсії" в Криму.

Можливість познущатись над заручниками – це, схоже, і все, чого досягнув російський президент на світовій арені внаслідок кримської провокації.