Чому Путіну не вдалося "розвести" японців на гроші

Фактичний зрив російсько-японських переговорів у Владивостоці ще до моменту початку зустрічі свідчить про те, що сторони запідозрили одна одну, скажімо м’яко, у "нещирості намірів"

Впродовж останніх двох днів Росія з Японією обмінялись химерними на перший погляд репліками. Для початку японська преса повідомила, що в Токіо готові "гарантувати право на проживання російського населення на островах південних Курил". Але острови, ясна річ, треба віддати. Повідомлення натякало, що повернення островів стане початком для тісної японо-російської співпраці, вельми вигідної для російського бюджету.

У відповідь на що Путін був змушений голосно огризатися у вчорашньому інтерв’ю для Bloomberg про те, що Росія "не торгує своїми територіями". І взагалі – потрібно "більше довіри", щоб "дійти до компромісу".

У відповідь на що, буквально за кілька годин, міністр торгівлі, економіки і промисловості Японії Хіросіге Секо з непроникним обличчям самурая назвав недостовірною інформацію про те, що Японія вивчає можливість інвестування в російську державну компанію "Роснефть". І можливість виділення японською нафтогазовою держкорпорацією Jogmec 1 трлн ієн (9,7 млрд доларів) на покупку 10% "Роснафти" він теж назвав недостовірною.

У сторонніх спостерігачів виникло одне-єдине запитання: "Що це було?" Чому японська влада "світить" через пресу якісь свої переговорні позиції стосовно Курил за два дні до зустрічі з Путіним? І чому ключові теми переговорів, якими є можливі інвестиції Японії в російський нафтогазовий сектор, японським же урядовцем публічно оцінюються як безнадійні менш ніж за добу до зустрічі?

Відповідь, схоже, може бути тільки одна. Путін насправді пообіцяв японцям якось змінити російську позицію стосовно Курил. В обмін на фінансову ін’єкцію ослабленій західними санкціями російській економіці. Точніше, тій її частині, яка в перспективі може наповнювати російський бюджет. І в Токіо були згодні на таку угоду. Але при тому, зважаючи на тріскучу риторику "вставання з колін", не були певні того, чи російський лідер зуміє схилити до такої угоди російську громадськість. Як не було впевнені в тому, чи він збирається виконувати свою частину угоди взагалі.

Для того, щоб протестувати готовність Путіна до поступок у курильському питанні, у Токіо "злили" натяк на обіцянки російського президента у пресу. Жорстка й однозначна публічна реакція російського президента стосовно того, що "Батьківщина не продається", показали японцям, що угода насправді неможлива. А коли так – то й інвестиції в російське нафтовидобування, майбутнє якого теж вельми неоднозначне, Путіну доведеться шукати десь у іншому місці. Там, де його обіцянкам бодай хтось іще повірить.

Схоже, російському президенту доведеться змиритись із тим фактом, що його кредит довіри в міжнародному співтоваристві вичерпаний. Ті, хто дбає про власну репутацію, гроші в Росію вкладати не хоче. Ті, кому щось від Росії конче потрібно, гроші вкладати ніби й згодні – але хочуть залізних гарантій захисту своїх інтересів. А сам російський президент, як аферист з сумнівною кредитною репутацією, сьогодні вирішив попросити в Токіо бодай трохи грошей – якщо вже не на "Роснефть", то бодай на "РосГидро".