Чи має Україна план на випадок повномасштабної "зради" Трампа

Що робитиме Україна, якщо Трамп і справді відмінить "саме ті" санкції.

Перший післясвятковий день приніс чергову "#зраду" – повідомлення про чітко сформульований намір команди Трампа одразу після інавгурації відмінити принаймні частину санкцій проти Росії.

Ні-ні – не тих санкцій, за долю яких традиційно переживають українці, а того достатньо епатажного набору дипломатичних обмежень, який адміністрація Обами в останні дні перебування при владі прийняла в якості "адекватної відповіді" на втручання російських хакерів у хід американських виборів.

Масштаби цієї "зради", звичайно, смішні. Ну, поверне Трамп, приміром, 25 російських дипломатів з 35 до США, і дозволить росіянам використовувати свої рекреаційні комплекси – що від того зміниться?

При тому не факт, що навіть це відбудеться – на тлі того, що сенатор-республіканець Джон Маккейн і сенатори-демократи Бен Кардін і Роберт Менендес збираються представити законопроект щодо введення "всеосяжних" санкцій щодо Росії за її спроби вплинути на вибори в США, глава виконавчої влади США може домовитись із законодавцями про "розмін" інтересів – у вигляді мораторію як на прийняття нових санкцій, так і на відміну вже наявних.

При тому за належного піару Трамп все рівно зможе зберегти свій імідж "налагоджувача стосунків" з Росією (хоча б тому, що подібна ситуація очевидно вигідна як Трампу, так і Кремлю).

Втім, загальна тональність ситуації натякає на ймовірність того, що ця "зрада" і справді може виявитися не останньою. І обіцянка Дональд Трампа негласно визнати право Кремля чинити вирішальний вплив на геополітичну реальність пострадянського простору рано чи пізно буде здійснена.

Найбільш ймовірним цей сценарій видається в тому випадку, якщо до влади у Франції і справді прийде Марін Ле Пен – чи Франсу Фійон прийме рішення про зближення з Кремлем. Меркель, яка заледве в стані примусити до збереження санаційного режиму дрібних лобістів Кремля з Греції чи Угорщини, протидіяти Парижу не зможе. І якщо ЄС припинить санкційний режим – то Трамп з повним правом зможе сказати, що подальше збереження американських санкцій по-перше, неефективне, а по-друге, відверто шкодить американському бізнесу, який опиниться в нерівних умовах з європейськими конкурентами. І немала частина Конгресу з ним погодиться.

Такий сценарій є далеко не гарантованим майбутнім, але й неймовірним в світлі останніх подій його ніхто не назве.

І тут виникає цілком природне питання – що робитиме українська влада в разі реалізації подібного сценарію? Ну, окрім визнання того очевидного факту, що трапилась зовсім вже велика "#зрада"?

Позиція "ми стоїмо на своєму", яка має бодай право на існування за умов збереження режиму санкцій, остаточно втратить будь-який сенс. Час перестане працювати на нас – оскільки продовження режиму "лімітованої війни" виснажуватиме українську економіку як мінімум не менше, ніж російську.

І якщо в такій ситуації Банкова не зможе сказати нічого конкретного, з кутків повиповзають пінчуки зі своїми "необхідними жертвами" і "планами примирення". При тому вони виступатимуть в резонансі із зовнішніми "морелями", для яких важливим є факт завершення гострої фази конфлікту – а навіть середньострокові наслідки не тільки для України, але й для їхніх власних країн цілком байдужі.

Якщо українська влада не зможе протиставити їм власний добре сформульований і чітко вербалізований план подальших дій, умовні "пінчуки" й "морелі" мають значні шанси виграти змагання за увагу – й підтримку суспільства. І не через міцність і логічність їхньої позиції, а просто через неявку суперника.

При тому чимало ознак натякають на той факт, що подібного плану дій в української влади поки немає. Хотілось би вірити, що просто цієї хвилини над ним працюють кращі стратеги. Але теж чомусь не виходить.

Не в останню чергу тому, що будь-які альтернативи "врегулюванню конфлікту" за російським сценарієм теж, насправді, виглядають не надто апетитно. Бо передбачають або тимчасову відмову від повернення окупованого Донбасу – з будівництвом добре укріпленого, "стаціонарного" кордону. Або підготовку до повномасштабного збройного конфлікту за повернення Донбасу. Ні перше, ні друге не додасть чинній владі популярності.

Куди простішою для Банкової може виявитись сакраментальна заява що "нас всі зрадили, і ми вимушені прийняти ганебний мир". Із "цукеркою" у вигляді великих кредитів – чи навіть незворотніх європейських грантів на відновлення керованого із Кремля Донбасу. Які теж можна непогано "освоїти". Хоча "простіший" – далеко не завжди означає "кращий".