Ілларія: Український фольклор дуже сильний і може вплинути на долю

Етно-рок співачка Ілларія 8 квітня дасть великий сольний концерт у столичному клубі Atlas. Зірка каже, що уже десять років живе зі своїм сценічним іменем, яке дуже її змінило і допомогло знайти своє обличчя в музиці.

- Музика має для мене певні вібрації на певних рівнях. Важливо, щоб кожна пісня відкривала чакри. Відчуваю музику шкірою й серцем. Пишу її не від голови, а від емоцій. Інколи мені здається, що я просто її ловлю, що вона потрапляє в якийсь резонатор, а я тільки встигаю її записувати. В мене є особисте поняття внутрішньої гігієни - гігієни душі. Ти маєш бути чистим. Інколи таким прозорим, щоб твоє тіло було посудиною, формою, в яку входить енергія. Чим чистіша і відкритіша буде ця форма, чим більше в ній буде місця для нового. Якщо ти чиста душею, то тобі і музика така приходитиме.

Ілларія почала вивчати український фольклор ще в студентські роки. Ця музика, зізнається співачка, дуже сильна і може вплинути на долю.

- Коли я заспівала пісню про кохання - невдовзі закохалася, заспівала весільну - вийшла заміж, заспівала колискову - донечка народилася. Але це не моя заслуга. Це такий український фольклор у нас сильний.

Є такі пісні у фольклорі, які я ніколи не співатиму, тому що боюся - вони настільки сильні і пророчі, що краще не брати на себе такий тягар. Це або тужливі-журливі про тяжку долю, або обрядові плачі. Навіть у селі тільки окремі бабусі таке можуть співати. Це люди з певними вібраціями - земніші, які відчувають силу землі і можуть себе якось очистити після цього. Я дуже вразлива, у мене більше світлих, верхніх вібрацій.

Про сум і сумніви краще говорити, щоб не замикати їх у собі, переконана Ілларія.

- Так само робили наші пращури. Жінці було важко - вона не приховувала це в собі, не таїла зла, сідала і співала. Українці дуже відкриті. У нас всі емоції - на обличчі, в очах, жестах. Є культури, де прийнято постійно усміхатися. Це приємно, але ти ніколи не знаєш, що насправді за тією усмішкою. Це скорше соціальний проект: усміхатися, бо так прийнято. Українці ніколи нічого не робили, тому що "так прийнято". Якщо були незадоволені - казали про це. І так само відбувається сьогодні. Ми ніколи не мовчимо. Ми можемо терпіти довго, але ми викажемо врешті-решт.