Слабке місце Меркель

Парламентські вибори в Німеччині пройдуть 24 вересня. Одне з головних слабких місць теперішнього канцлера Ангели Меркель – її сильна позиція з питання антиросійських санкцій

На Ангелу Меркель зараз тиснуть усі: праві, ліві, центристи. Тож чи вдасться їй зберегти посаду – ще велике питання. Рано чи пізно вона може відступити під тиском. Одна з головних проблем внутрішньої політики Німеччини – дискусія про те, чи варто вимагати від Росії повного виконання її зобов'язань з Мінських угод, чи потроху послаблювати санкції. Наприклад, як пропонують прихильники ослаблення, якщо Росія погодиться припинити вогонь – можна зняти деякі санкції. Німецькі політики і суспільство потроху повертаються до ідеї "маленьких кроків" до ослаблення санкцій, і забувають, що Росія спочатку повинна виконати свої зобов'язання. І боюся, що навіть якщо Ангела Меркель виграє, вона не може не вистояти проти цього тиску.

Є цілий ряд причин, чому німці виступають на стороні РФ, починаючи з історичного підґрунтя ХІХ століття. Ще за часів Бісмарка вважалося, що німці повинні бути в хороших відносинах з Росією заради стабільності на континенті. Країна сприймалася як союзник або навіть "споріднена нація" на противагу Заходу – капіталістичному, поверхневому, імперіалістічному, матеріалістичному. І політика Бісмарка в XIХ століття була спрямована на збереження хороших відносин з Росією.

Тож і сьогодні багато консерваторів якоюсь мірою посилаються на цю стару концепцію Бісмарка. І всі країни між Німеччиною і Росією – великими силами – не рахуються, хто вони, ми навіть не знаємо чи можна їх назвати націями – тож вони повинні підкоритися справжній силі. Це дуже стара концепція.

Крім того, в Німеччині збереглася перекручена антифашистська ідеологія, за якою ми, зробивши так багато поганого росіянам, не можемо бути до них занадто суворі через нашу історичну провину. І вони продовжують забувати, що росіяни робили жахливі речі з усім колишнім СРСР, в тому числі українцями і білорусами. Але в нашому історичному дискурсі присутня саме Росія.

Далі – об'єднання Німеччини 1990. Наратив: Горбачов дав нам єдність. Вони забувають, що це було б неможливо без США. Але в пам'яті нації залишилося те, що Горбачов був до нас добрий, повернув нам єдність без кровопролиття. Є переконання, що, якщо німці будуть досить довго і терпляче говорити з росіянами, врешті-решт, вони стають милими, як Горбачов.

І люди, які підтримують ослаблення санкцій, намагаються використовувати цей наратив у нинішній ситуації: якщо Путін проводить маневри з сотнею тисяч солдатів на кордоні з НАТО, ми повинні послабити напругу, нам не потрібно посилювати конфлікт. В цьому суть ідеї: чим небезпечнішою стає Росія, тим сильніше ми повинні відступати, щоб її не провокувати; замість посилення власної безпеки – ми повинні говорити з ними ще більше. Це чи не релігійна одержимість в Німеччині.

Крім того, німецькі компанії, середній бізнес вважають, що Росія – це дуже великий ринок і Німеччина не повинна ставити під загрозу власну економіку через такі незначні речі, як Україна. Що, насправді, дуже нерозумно, тому що Росія – не такий вже великий ринок для німецького бізнесу. Східноєвропейські країни в цьому плані набагато цікавіші.

З огляду на всі ці фактори, ще дивно, що Німеччина продовжує досить впевнено виступати проти російської агресії. Поки що. Тому що це суперечить самій природі німців – виступати проти Росії. У ньому – суміш симпатії і страху. Любов крайніх правих і лівих Росія заслужила за свій авторитаризм і антиамериканізм. З іншого боку – страх "спровокувати російського ведмедя". Німці вірять, що в Європі неможлива стабільність без Росії.

У той же час співпраця з Нордстрім-2 продовжується, незважаючи на санкції, і вони ніяк не вплинули на проект. Санкції досить слабкі і торкнулися зовсім невеликої частини російсько-німецьких економічних відносин. При цьому ніяк не торкнулися великого бізнесу. Вони завжди можуть сказати, що просто будують бізнес.

І така позиція дуже характерна для німецької зовнішньої політики. Післявоєнна Західна Німеччина завжди, будучи захищеною Заходом, намагалася зберегти хороші відносини з усіма сторонами конфлікту. І зараз відбувається те ж саме: з одного боку Німеччина повинна лідирувати в Європі і не може погодитися з тим, що Росія просто знищить порядок у Європі, захоплюючи території інших країн. На це необхідно реагувати – але не настільки жорстко, щоб позбавити себе можливості налагодити відносини з Росією.

Протягом останніх трьох років більшість людей підтримували режим санкцій. Але тепер стали частіше говорити про те, що не варто забувати про ці "хороші відносини". І що довше триває конфлікт на Донбасі і анексія Криму, то більше втрачається терпіння: чи варта Україна таких зусиль, вона все ще корумпована і з олігархами при владі.

Це все – частина дискусії про місце Німеччини у світі. Думаю, Ангела Меркель відмінно знає, що насправді являє собою путінізм і авторитаризм такого роду, тому вона однозначно на стороні ідеї про те, що Німеччина повинна бути в авангарді цього протистояння і захищати принципи. Але цю думку поділяють не всі. З іншого боку, вона дуже акуратна, намагаючись знайти баланс. Приклад – Нордстрім-2. Вона зазначила, що це не стосується. І не стала виступати проти всього великого німецького бізнесу. Але можливо і те, що тут вона трохи спекулює: в ЄС посилюється критика цього проекту. Тож у якийсь момент канцлер може припинити цю співпрацю – і виставити це як вимогу колег по ЄС, сказавши "Що я можу?". Це схоже на Меркель.