Зустріч двох хижаків. Як СРСР ледь не став четвертим членом в союзі нацистської Німеччини, Італії та Японії

Восени 1940 року СРСР збирався стати четвертим членом в союзі нацистської Німеччини, Італії та Японії. Тільки завищені апетити Берліна і Москви не дали з'явитися нацистсько-радянському монстру.

"Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою і міцною", - так через газету Правда від 25 грудня 1939 радянський лідер Йосип Сталін відповів фюреру Німеччини Адольфу Гітлеру і главі німецького МЗС Іоахіму фон Ріббентропу на привітання з днем народження.

Слова про "криваві скрєпи" з'явилися вже після того, як у вересні Сталін і Гітлер поділили і окупували Польщу. Однак на цю подію, що стала першим етапом нової світової війни, співпраця Країни Совєтів і Третього рейху не завершилася: фінальні сцени "дружби" двох диктаторських режимів припали на осінь 1940-го.

У жовтні того року відбулася позачергова сесія Верховної ради СРСР, і головним питанням порядку денного стала зовнішня політика. В'ячеслав Молотов, голова Раднаркому (по суті, прем'єр-міністр) і нарком закордонних справ, пояснив, до кого і як ставиться Кремль.

Польща, за словами глави уряду, виявилася неспроможною державою. Рівно такою ж - неспроможною - бачилася Молотову і загальна будова Європи після Першої світової війни. Велику Британію і Францію він назвав агресорами. А далі озвучив заклик до "політичної підтримки Німеччини в її прагненнях до миру".

"Не тільки безглуздо, але і злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму, що прикривається фальшивим прапором боротьби за демократію", - заявив Молотов.

А вже 10 листопада глава радянського уряду з численною делегацією виїхав до Берліна, щоб обговорити пропозицію Гітлера приєднатися до так званого Берлінського пакту - оформленим в кінці вересня 1940-го троїстим військовим договором Німеччини, Італії та Японії.

НЕЗРУЧНИЙ МОМЕНТ: Зустріч радянської делегації на Ангальтському вокзалі в Берліні 12 листопада 1940 року. За протоколом, оркестр все ж зіграв Інтернаціонал, гімн СРСР. Хоча ця пісня на слова Ежена Потьє в Третьому рейху була заборонена. Фото: Олександр Аніщенко / mycity.kherson.ua

Дорожні труднощі

Склад радянської делегації був безпрецедентним. З Молотовим їхали ще 64 людини: наркоми основних галузей, їх заступники, перекладачі, друкарки, кілька інженерів-конструкторів і навіть два генерала, фахівці в сфері стратегічного планування військових операцій.

Від Москви до самого кордону з Рейхом уздовж залізниці стояли озброєні солдати - вони спеціально охороняли весь маршрут руху поїзда, набитого високопоставленими чиновниками. Радянський перекладач Валентин Бережков, що перебував в делегації, згадував: "Через рівні проміжки в 400-500 м біля насипу з'являлася самотня постать червоноармійця: в руках - гвинтівка з багнетом".

Усередині складу йшла напружена робота. "У вагоні референтів систематизувалася вся інформація, готувалися короткі зведення для членів делегації, - писав Бережков.- Друкарки тут же відстукували їх в декількох примірниках. У експертів були свої турботи. Вони [...] наголошували на тому, що може знадобитися для підкріплення нашої аргументації при переговорах".

У той час радянські поїзди ходили тільки до західного кордону. Далі пасажири пересідали в склади, розраховані на європейську, більш вузьку колію. Однак у Молотова виникли підозри, що вагони, надані німецькою стороною, можуть бути нашпиговані прослуховуючою апаратурою. Тому радянська делегація везла власні ходові частини для переходу на євроколію.

Вже на території Східної Пруссії, в містечку Ейдткунене (зараз Чернишевське Калінінградській області) німецькі прикордонники спробували пересадити делегацію в інший потяг. Але у них нічого не вийшло.

Величезну радянську делегацію супроводжували всього 18 охоронців. Сучасний німецький історик Свен Фелікс Келлерхофф стверджує: Молотов звернувся до приймаючої сторони з проханням забезпечити гостям додаткову безпеку штурмовими загонами (Sturmabteiltung). Але Йозеф Геббельс, міністр пропаганди і гауляйтер Берліна, відмовив у проханні, а в щоденнику з цього приводу написав: "Ну, це вже занадто".

Столиця Рейху не тільки не виділила охорони гостям - городяни також проігнорували делегацію зі сходу: ніяких живих коридорів, що складаються з берлінців, які розмахують квітами і вітальними транспарантами, не було. Радянські чиновники, які звикли на батьківщині до масових народних заходів з приводу важливих візитів, сприйняли подібне як холодність. Порадував гостей лише оркестр, який зіграв на вокзалі Інтернаціонал, - в ту пору це був офіційний гімн СРСР, а в Німеччині був заборонений. Тому музиканти прискорили ритм, щоб його не відразу впізнали інші пасажири.

ОСОБЛИВІ ЗВ'ЯЗКИ: Близька співпраця двох режимів - нацистського і комуністичного - не була таємницею для сучасників. Про це не тільки писали і говорили, на цю тему робили і карикатури. Зображення: Олександр Аніщенко / mycity.kherson.ua

Довірена особа

Переговори почалися відразу після зустрічі на вокзалі і зайняли весь наступний день. Їх учасники явно не подобалися один одному. Пауль Шмідт, перекладач Гітлера, зазначив про радянську делегацію: "Люди з дуже серйозними обличчями". Москвичі відповідали взаємністю. У звіті про поїздку, підготовленому делегацією Молотова, сказано, що Ернст Вайцзеккер, друга людина після Ріббентропа в МЗС, "відмінний типаж для фільму про бандитів".

А про самого фюрера Бережков написав: "Не вимовляючи як і раніше ні слова, він підійшов до нас впритул, привітався з усіма за руку. Його холодна волога долоня нагадувала дотик жаби".

З порога Молотов заявив Гітлеру: "Я уповноважений говорити від імені самого Сталіна".

Зустрічалися двічі: перша розмова глави радянської делегації і фюрера тривала 2,5 години, а друга - на годину довше. За дипломатичними мірками, це були досить тривалі бесіди.

Перед кожною зустріччю з Гітлером або Ріббентропом Сталін посилав Молотову телеграми з рекомендаціями, а той відповідав вождю звітами.

У Кремлі були не проти стати четвертим учасником так званої Осі - Берлін-Рим-Токіо. Однак радянські геополітичні апетити багато в чому розходилися з тим, як в Берліні представляли майбутній устрій Європи.

Гітлер тоді був упевнений, що люфтваффе незабаром розбомбить Лондон, і Англія попросить миру. Британська імперія, в поданні фюрера, повинна була в підсумку впасти, а її множинні колонії залишитися безгоспними. І якраз СРСР, за пропозицією німців, міг би поширити свій вплив на Індію та Іран. В ту пору це не виглядало фантастикою: в 1925 році в радянському Ташкенті з'явилася індійська компартія, яка намагалася переправляти на батьківщину вчення Маркса і Леніна. А п'ятьма роками раніше Червона армія навіть спробувала надати військову підтримку Іранській Народній Республіці.

ЗУСТРІЧ ДО ЕЛЬБИ: Восени 1939 року радянські і німецькі війська швидко розділили між собою Польщу і зустрілися на лінії розмежування як дві сили, що поважають одна одну (зліва на фото - солдат і офіцер Вермахту, праворуч - солдат і офіцер Червоної армії). Фото: Олександр Аніщенко / mycity.kherson.ua

Болгарський захист

Однак для Сталіна головним предметом домовленостей з Рейхом мала стати присутність СРСР в Болгарії і Туреччині. Територіальні надбання 1939-40-х років не задовольнили його апетитів. На другий день перебування Молотова в Берліні радянський прем'єр отримав від господаря Кремля телеграму: "Щодо Чорного моря можна відповісти Гітлеру, що справа головним чином у вході в Чорне море, який завжди використовувався Англією і іншими державами для нападу на береги СРСР. [...] Безпеку причорноморських районів СРСР не можна вважати забезпеченою без врегулювання питання про протоки".

Рішенням проблеми, на думку Сталіна, було б створення радянських військових баз на Босфорі і в Дарданеллах. Також, щоб домогтися поступливості Туреччини, Кремль планував захопити сусідню з нею Болгарію. Приманкою для офіційної Софії були натяки на готовність відстоювати її незалежність і навіть забезпечити вихід до Егейського моря.

Партія ця виявилася складнішою, ніж думали в Кремлі. Болгарія тоді була царством, і його престол займав Борис III з німецької Саксен-Кобург-Готської династії. Представники цього ж роду правили Британською імперією, для знищення якої Гітлер і збирав коаліцію. До того ж, Борис не міг вести за спиною Берліна політичні ігри - він був у чині адмірала флоту Німеччини.

Через три години після першої телеграми Молотову Сталін послав йому ще одну. У ній, зокрема, говорилося: "Радимо не виявляти нашого великого інтересу до Персії і сказати, що, мабуть, не будемо заперечувати проти пропозиції німців. Щодо Туреччини триматися поки в рамках мирного договору, але сказати, що [він] не буде реальним без пропуску наших військ до Болгарії, як засобу тиску на Туреччину". Якщо німці запропонують розділ Туреччини, Сталін наполягав на радянському контролі проток.

У бесіді з Гітлером і Ріббентропом Молотов багато разів озвучував тезу про прагнення СРСР організувати гарантії безпеки Болгарії. Всі добре розуміли, про що йде мова: такий "захист" Москва вже надала на той час країнам Балтії, Західної України і Білорусії, а також Бессарабії. Лише Фінляндія не захотіла бути "захищеною", і з нею Союзу довелося воювати. В результаті тримісячного конфлікту СРСР ціною великих втрат зумів окупувати лише незначну частину фінських територій.

Фюрер відповів, що треба було б запитати у самих болгар, що вони думають з приводу того, щоб "подружитися" з Москвою. Та й таке питання, мовляв, не вирішується за десять хвилин, тому варто обговорити його пізніше.

Про цей момент переговорів Бережков повідомляв: "Гітлер шкодує, що йому досі не вдалося зустрітися з такою величезною історичною особистістю, як Сталін, тим більше він думає, що, можливо, і він сам потрапить в історію. Він вважає, що Сталін покине Москву для приїзду в Німеччину, йому ж, Гітлеру, під час війни виїхати ніяк неможливо. Молотов приєднується до слів Гітлера про бажаність такої зустрічі".

У підсумку питання з протоками зависло в повітрі, і території, які перетворилися на фетиш для російських правителів ще в дореволюційні імперські часи, залишилися поза впливом Москви.

При цьому після повернення з Берліна Молотов відразу зустрівся з Іваном Стаменовим, послом Болгарії в СРСР. "Я сказав, що ми могли б дати хліб, бензин, інші товари, стільки, скільки буде потрібно, а також готові широко купувати товари Болгарії, - доповідав глава уряду.- Ми могли б допомогти їй і будь-якою валютою, якщо потрібно, могли б дати позику. Я підкреслив, що, якщо б ми опинилися перед фактом отримання Болгарією гарантії своєї безпеки з боку будь-якої іншої держави, це зіпсувало б радянсько-болгарські відносини".

Однак радянською підзахисною Болгарія не стала. Більше того, в лютому 1941-го її уряд дозволив німецьким військам увійти в країну. Щоправда, стараннями царя Бориса вони розміщувалися тільки поблизу залізничних комунікацій, що не в останню чергу допомогло врятувати місцеве єврейське населення. А 1 березня 1941 року Болгарія приєдналася до пакту Рим-Берлін-Токіо, який приміряла на себе Москва. Ще через місяць царство отримало частину узбережжя Егейського моря, але вже за допомогою Німеччини і Італії.

ДРУЖБА З РОЗМАХОМ: Поставки стратегічної сировини з СРСР в Третій рейх перевищували обумовлені в торгових угодах обсяги. Вони не припинялися до самого початку радянсько-німецької війни. На фото - закачування радянської нафти в німецькі цистерни біля Перемишля, липень 1940 року. Фото: Олександр Аніщенко / mycity.kherson.ua

Ввічлива відмова

Про завершення берлінського вояжу Молотова в радянській пресі з'явилося офіційне повідомлення про те, що "... обмін думками протікав в атмосфері взаємної довіри і встановив взаємне розуміння з усіх найважливіших питань, що цікавлять СРСР і Німеччину".

Але насправді делегація Країни Совєтів поїхала з Берліна, не підписавши запропонованого Гітлером союзу.

А вже пізніше - 25 листопада - Москва передала графу Шуленбургу, послу Рейху в Союзі, свою відповідь на пропозиції Гітлера: мовляв, Кремль готовий стати членом Осі, але для цього СРСР потрібні права на "допомогу" Болгарії, контроль над протоками та розміщення в цьому регіоні радянських військово-морських баз. Також Сталін хотів виконання ряду інших умов, які безпосередньо торкалися геополітичних інтересів Німеччини і Японії.

Берлін визнав все це "ввічливою відмовою" і впритул взявся готуватися до війни: 18 грудень 1940-го Гітлер підписав директиву №21, що отримала умовну назву "варіант Барбаросса".

ПАРУБОЦЬКА ЗУСТРІЧ: Друга зустріч Адольфа Гітлера (праворуч) і В'ячеслава Молотова (зліва) проходила в берлінській квартирі фюрера і тривала три з половиною години. Фото: Олександр Аніщенко / mycity.kherson.ua