Храм ненаситності. Як їжа стала сучасною релігією

Ресторанні пристрасті здатні розповісти про людину не менше, аніж те, який храм вона відвідує.

Питання «чи ти є віруючим?» належить до розряду інтимних. Про таке не запитують, коли знайомляться, на першому побаченні, в світських бесідах. Набагато безпечніше подискутувати про те, які ресторани до вподоби, які нові заклади відкрилися, що цікавого скуштував. Та коли замислитися, то ваші ресторанні пристрасті здатні розповісти про вас не менше, аніж те, який храм ви відвідуєте. 

Їжа – ось сучасна релігія, подобається нам це чи ні. 

А нам це подобається - принаймні ми не проти. Меню улюблених ресторанів ми вивчили краще, ніж священні тексти. Ми розділяємо всіх знайомих на одновірців і єретиків. Перші поділяють наші кулінарні пристрасті, другі відвідують ті заклади, від думки про яких ми ніяковієио.

Ця релігія об'єднує безліч конфесій, часом полярно різних, а також величезнау кількість людей. 
Дехто відвідує храм, тобто ресторан, мало не щодня. 
А хтось заходить туди лише у святкові дні.

Проте всіх цих людей об'єднує одне: коли йдеться про їжу, вони не можуть мовчати – вони починають проповідувати. І часом розмаїття поглядів може призвести до справжнісінької священної війни.

Християнин і буддист цілком можуть сидіти за одним столом, не конфліктуючи між собою. Тож там буддист і християнин – навіть іудей з мусульманином можуть спокійно поділитися хумусом. Але варто одному з них промовити, що він обожнює такий-то ресторан, як інший одразу підхопиться з-за столу, ламаючи стільці: як ти можеш відвідувати це місце! Там же не подають безкоштовної води, туди не дозволяють заходити із собаками, там суші і піца, там жахливе пекло! І друзі завчасно не стримають його, щоб відтягнути від іновірця – їхні руки зайняті смартфонами з ресторанними рейтингами і лайливими відгуками у Фейсбуці. І компанія одразу розділиться на дві ворогуючі конфесії, і полетять зубочистки, і цитуватимуться священна книга Мішлена і навіть святого Бокюза буде згадано. 

І зупинити цю велику битву зможе тільки той, хто промовить, що днями він смакував «бездоганне еКспресо» в кав'ярні біля свого дому.

У ресторанній релігії є чітка космогонія. 
Внизу – пекло, де грішники знемагають у кальянному диму під страшні стогони, що доносяться з караоке. Трохи вище – чистилище для заблукалих душ, які бодай раз осквернили своє черево привокзальним біляшем.

Над чистилищем – лімб, місце перебування тих, хто вже не користується базовими паличками для суші, але ще не спромігся самотужки впоратися з лобстером.

Далі – досвідчені ресторанні гості, які регулярно відвідують храм ненаситності і щедро роздають критичні відгуки, а також поради кухарям й офіціантам.

Над ними ширяють так звані «фуди», вони ж «гастроентузіасти» – замість крові в їхніх жилах течуть наймодніші коктейлі, а їхні голови покриті вінками з квіток артишоків.

Вище них – тільки зіркові шефи і обласкані публікою ресторатори, що ніжаться на хмарах із лайків, замість арф притискаючи до грудей пательні та інші всілякі нагороди. 

Але навіть літаючи в небесах, варто пам'ятати, що фанатичне поклоніння може коли-небудь скінчитися.

Прийдуть нові апостоли і спорудять нові храми.

І тоді, спустившись із небес на землю, ти мусиш дати відповідь: чи невже такий смачнючий твій стейк без молекулярних технологій, мусу з ягід годжі і рідкого азоту?

Адже, як відомо, покликаних забагато, а обраних замало. 
А самозваних – така кількість, що хоч греблю гати, жоден храм не вмістить.