Студент, молода мама, подружжя, художник - розповіли про переїзд та життя в Канаді
https://povnatorba.blogspot.com/2019/03/blog-post_145.html
До розміреного ритму життя у Канаді темпераментним українцям звикнути непросто. Зате тут просто залишатися собою: в Канаду свого часу емігрували багато наших співвітчизників, тому українські костюми і народні пісні яскраво виділяються на всіх місцевих святах.
Ще одна особливість – полярний клімат, який може стати випробуванням навіть для найбільш загартованих: прохолодне літо і взимку -35° С. Але наші теж полюбили місцеві зимові кемпінги та успішно пристосовуються в навколишній природі: беруть участь в кленових фестивалях, самостійно рубають ялинки на спеціальній фермі під Різдво, власноруч лагодять будинку нарівні з канадцями і купують речі на секонд-хенді.
Студент: нуль за курсову і вазони
18-річний Іван Зосімов в 2017 році вступив в канадський Хамбер-коледж і вже два роки вчиться в Торонто на спеціальності креативна реклама.
"Чесно кажучи, я не люблю зміни, – ділиться студент. – Просто вийшло вступити в канадський вуз. Щоб не втрачати можливість, довелося їхати. Моя дівчина мене в цьому підтримала. Зараз перебратися на інший континент при наявності грошей так само просто, як переїхати з однієї квартири в іншу, тільки дорогу потрібно провести в літаку". Найпотрібніші речі для Івана – ноутбук, одяг і гітара. Нічого іншого він собою з дому не забирає. "Навіть без зубної щітки може обійтися, а от без гітари ніяк", – жартує мама студента і ділиться, що в якості сувеніра отримує від нього кленовий сироп і аромасвічки.
Коли Іван повертається до Києва на канікули, в першу чергу зустрічається з коханою, яка його чекає. Найбільше він сумує за своїм близьким, тому що в Канаді з усіма складаються суто ділові відносини. З місцевими легко знайти спільну мову, тільки якщо говорити ввічливо і у справі. Але людей з душею нарозхрист в Канаді немає. З одного боку, це радує в процесі навчання, тому що викладачі ставляться неупереджено до всіх студентів, але чекати, що увійдуть в твоє положення, не доводиться.
"Одного разу за есе я отримав 0 балів без права виправити ситуацію, – згадує Іван. – Тільки тому, що не вказав два джерела інформації з п'яти! Тут інтелектуальна власність, як і будь-яка інша, має величезну цінність. І це правило вчать поважати".
У вільний від навчання час Іван займається графічним дизайном, а ще – вирощує квіти. "Мене вражає величезна кількість диких тварин, яких тут можна зустріти всюди: білок, єнотів, кролів, видр, лебедів і безліч інших птахів, яких я особисто раніше ніколи не бачив", – зізнається хлопець.
Сім'я: стопки книг і храми
Ірина Стрілець в свої 24 роки встигла стати дружиною, мамою, здобути освіту в Китаї, а в 2015-му – перебратися в Ванкувер і знову стати студенткою.
"Тут в основному ми спілкуємося з" нашими "- українцями, – ділиться Ірина. – Канадці настільки нетовариські, що навіть в коледжі на перервах "зависають" в телефонах, а результати іспитів оголошують анонімно. За моїми спостереженнями, оточуючим просто немає діла до особистого життя інших. У громадських місцях можна зустріти вбиральню для "тих, хто не визначився", чоловіків або жінок, що цілуються, чоловіків з нафарбованими нігтями і на підборах. І мені вже доводиться замислюватися над тим, як я поясню доньці, чому у однокласника двоє тат. В якості подарунків на батьківщину ми привозимо натуральні вітаміни і кленовий сироп, дітям – книги англійською, а ще корисні господарські пристосування родичам. Я намагаюся обов'язково відвідати православні храми – їх в Канаді вкрай мало. Назад ми веземо з собою книги рідною мовою цілими стопками, а ще – одяг і взуття. У Канаді багато брендів, але вдома за ціною одних черевиків ми купуємо 2-3 пари! Те ж саме стосується і одягу"
Весілля, секонд і консервація
Батько Владиміри Нот (Гармазонової) завжди мріяв, щоб донька побачила світ перед тим, як почне самостійне життя. У 2014 році у Міри з'явилася можливість поїхати в Канаду.
"Було важко їхати через патріотичні настрої, – згадує Владиміра. – Мене вразили події на Майдані, я там навіть була фотографом. Але вдячна батькові, адже в Канаді я зустріла свого майбутнього чоловіка Ітона.
Весілля ми відсвяткували в Києві. Ітон своїми руками зробив весільну арку, декор та сувеніри для гостей з дерева, чим підкорив мого батька. Канадці люблять робити щось руками. Перші емігранти були фермерами. Саме тому вони можуть абияк одягатися, але за будинком доглядають з любов'ю. Канадці люблять секонд-хенди Winners, там можна знайти все: від брендового одягу до меблів і домашнього декору. У невеликих містах на вулиці можна зустріти людей в піжамах і спортивних костюмах. До вечері тут не переодягаються. Хоча ми з чоловіком любимо "вбиратися".
Для мене було справжнім шоком те, що діти платять за оренду батькам після 18 років. У Канаді після 18-річчя відпускають на "вільні хліби". Тут люди дуже спокійні і трохи повільні, а з моєю українською імпульсивністю складно до цього звикнути. Ітон часто мене відмовляє від "розборок" з оточуючими людьми. Тут не прийнято з'ясовувати стосунки і висловлювати недовольсвто публічно. А ще місцеві дивуються, що я сама роблю млинці, а не купую для них готову суміш з супермаркету. Що стосується мого чоловіка, культурний шок в Україні у нього викликали бабусі, які продають консервацію прямо на землі і зневага до Правил дорожнього руху".
Художник: мамахуана і сни
Олег Дергачов вже 14 років живе до Квебеку і вважає своє ПМЖ в Канаді лише частиною подорожі.
"За 10 років до переїзду я об'їздив всю Європу на "Форді", – згадує наш герой. – У Канаді отримав громадянство і живу тут з дружиною і старенькою матір'ю. Я працюю коледжі викладачем анатомії і карикатури. Найбільше Канада підійде людям з робітничими спеціальностями: хоча їх і заохочують заробітною платою, з професіоналами тут дефіцит. Ще тут добре багатодітним сім'ям, які отримують допомогу. Всі знайомі канадці знають і поважають Україну. В іспиті на канадське громадянство, який я здавав кілька років тому, є серія питань про роль українців у розвитку країни.
Ще канадці дуже практичні. Одного разу до мене в галерею прийшла літня дама, уточнила вартість картини і курсу живопису. Коли вона почула однакову ціну – записалася на заняття і "створила" собі цілих п'ять власних картин. А нещодавно у нас з'явився клієнт – літній чех Петер, який замовив проілюструвати його сни.
Але є і те, що може неприємно вразити. Нещодавно мій учень Жульєн намалював зелену пляшку з листком всередині. На питання: "Що це?" Відповів: "Улюблений напій тата і мами під назвою" Мамахуана ", який лікує всіх і абсолютно від усього". Мені стало сумно, тому що багато місцевих стають залежними від травички. Вранці я часто спостерігаю черги з людей, що чекають відкриття магазину з марихуаною.
Ми з сім'єю стежимо за подіями на батьківщині. Я дуже сумую за Львовом і Києвом. Часто подумки або по Google-картах гуляю вулицями цих чудових міст".
Юлія Обелець з Полтави разом зі своїм хлопцем поїхала на заробітки в польське місто Блоні. Зараз пара орендує квартиру в Полтаві. Кожен має стабільну роботу. Але ту поїзду на заробітки дівчина запам'ятала на все життя.
