Черкащанка, яка перехворіла на коронавірус: Коли зникає нюх і смак, ти наче в космосі, не відчуваєш узагалі нічого!

Черкащанка, яка перехворіла на коронавірус: Коли зникає нюх і смак, ти наче в космосі, не відчуваєш узагалі нічого!
Одна із українських приватних компаній почала збирати плазму крові людей, які перехворіли на коронавірус. 
Усе – для експериментального лікування COVID-19.
Йдеться не про вакцину від коронавірусу, доступність якої у ВООЗ прогнозують лише на середину 2021 року, а про український препарат на основі плазми крові людей, у яких після інфікування виробилися антитіла. 
На початок серпня донорів було вже 118 – вони здали приблизно 150 літрів плазми. Це половина об’єму, який потрібен для початку.
Першою в Україні плазму крові здала 41-річна Юлія Кикоть, запевняють у Черкаському обласному центрі служби крові. Вірус вона перенесла ще в березні.
В інтерв’ю "Українській правді SOS" Юлія розповіла, як хвороба вплинула на її життя та що про COVID-19 кажуть на передовій, де служить її чоловік.
– Юлю, як ви дізналися, що підхопили коронавірус? 
– Тільки оголосили карантин, за два дні у мене підвищилася температура. Я ще не підозрювала нічого такого, не хвилювалася. Десь на четвертий день почався кашель, температура почала ще більше рости, на додачу зник нюх і смак. Здається, ніби це не дуже суттєве, але коли воно зникає, ти наче оглухла! Наче ти в космосі, не відчуваєш узагалі нічого! 
Я вирішила швидку не навантажувати, сама сіла за кермо, у мене була температура 40, приїхала в лікарню, кажу їм – приймайте мене, бо в мене кашель і температура. 
Лікарі приймали без будь-яких засобів захисту, навіть без маски. Людей (хворих на коронавірус – SOS) ще на той момент не було. Я у своєму місті була друга чи третя, кому зробили ПЛР-тест. Результат був уже через 5 годин – коронавірус. Я, здається, була друга в місті, кому підтвердили діагноз. 
– Після підтвердження діагнозу лікарі до вас уже ходили у спеціальних захисних костюмах, з екранами, у масках?
– Ще ні, перші два дні тільки з марлевими пов’язками, з одноразовими масочками. Перші захисні костюми були благодійні, не буду називати, від кого. 
Я вам скажу точно, що коли я була в лікарні, ще щонайменше дві доби давали офіційні дані, що в Черкасах немає, немає, немає (хворих на COVID-19 – У SOS)... Хоча вже точно було підтверджено.
Усе перше, ліки надали благодійні організації. Хтось це спонсорував, не держава.
 
Юлія Кикоть: "Звісно, ми купували ліки. Заввіділенням їх назначив, ми їх купили. Це були антибіотики і тільки антибіотики"
– Лікарі боялися вас, поки в них не було захисних костюмів?
– Боялися, дуже боялися. Але водночас розповідали, що такі симптоми у мене не першої, що дуже велике було навантаження на лікарню в січні, а особливо в лютому (за місяць-два до початку епідемії коронавірусу в Україні – SOS). 
Що в лютому від запалення легень помирали люди, лікар розказувала – бачу, що схоже на грип, але це не грип, люди помирали в реанімації, а ми були безпорадні, а тепер я розумію, що це, мабуть, був коронавірус, але не було його чим діагностувати. Просто почали тестувати, і от воно є. 
– Юлю, а як виглядало ваше лікування в лікарні, що вам виписували, які уколи ставили?
– Держава каже, що вона забезпечує ліками, але ж ми перші були, і ліки, які були – від запалення легенів… Вона (лікарка – SOS) каже: "Або я вам колю безкоштовні ліки, і ми з вами лікуємося довго, нудно і невідомо з яким результатом; або я вам виписую ліки – гарні, якісні, я вже знаю, що воно діє і що ми вже вилікували ними складні запалення багатьом іншим людям. Ви купуєте ці ліки, і у вас буде адекватне лікування. Обирайте!"
Звісно, ми купували ліки. Заввіділенням їх назначив, ми їх купили. Це були антибіотики і тільки антибіотики. Держава мене забезпечила таким препаратом як таміфлю (противірусний препарат – SOS), мені його давали вранці і ввечері. 
– А скільки коштів ви витратили на лікування? 
– За десять днів приблизно 9-10 тисяч (гривень – SOS). Мені кололи вранці, в обід і ввечері препарати, які коштували десь 300 гривень, тобто трохи менше тисячі в день. 
 
Юлія Кикоть: "Я донором була, наскільки пам’ятаю, з 18 років. У мене четверта позитивна група крові, яка вважається рідкісною, і я не хворіла взагалі нічим і взагалі ніколи, у мене все нормально зі здоров’ям"
ФОТО: ІГОР ЄФІМОВ
– Це дуже вдарило по вашому бюджету?
– На той момент не дуже, але в березні ми ще не розуміли всієї катастрофи і всього масштабу… У квітні та травні я була без роботи, зупинилося наше підприємство, тоді відчула, що так – ці гроші не були б зайвими. Я бухгалтер, потім почала не платити податки і відчула катастрофу… 
– Зараз ви знайшли роботу?
– Зараз ми відновлюємось… дуже важко. Ми орієнтовані на великі промислові підприємства, надаємо складні послуги, і промисловість важко відновлюється… Ми маємо мінімум роботи, ледь тримаємось. Але економіка в Україні почала валитися ще з січня, з Нового року ми так і не змогли стати толком в колію. 
– Я так розумію, що зарплату вам зараз неповну виплачують.
– Можна сказати, що мінімальну, трохи більшу за мінімальну.
– Юлю, а чи потребують ваші легені подальшої реабілітації після того, як ви видужали?
– Треба було зробити флюорографію або рентген (щоб перевірити – SOS), я так цього і не зробила. Почуваюсь я дуже добре, як тільки відкрилися спортивні зали, я пішла в зал. 
– А звідки ви дізналися, що можна здати плазму крові для потенційних ліків при COVID-19?
– Я донором була, наскільки пам’ятаю, з 18 років. У мене четверта позитивна група крові, яка вважається рідкісною, і я не хворіла взагалі нічим і взагалі ніколи, у мене все нормально зі здоров’ям. Я підписана у Facebook на сторінку нашої станції переливання крові, вони дали оголошення – хто хворів, чекаємо, запрошуємо. І так вийшло, що я була перша. 
Я з ким лежала в лікарні – нас троє дівчат було у палаті – усім подзвонила і сказала: "Ідіть здавайте". Сама вже робила рекламу.
– А чому ви взагалі вирішили здати кров?
– У мене двоє дітей, і слава Богу, з нами ніколи нічого не траплялось, але я знаю багато випадків… Я волонтерка військова, тому що чоловік служить, але я ще й волонтерка в душі, по життю. Я займаюся з хворими дітками у нашій онколікарні – у команді лікарняних клоунів проводжу майстеркласи з виготовлення всіляких поробок.
Я знаю, що цим дітям в онкогематології дуже потрібна кров, я це бачу, мене не треба вмовляти. Тільки перше оголошення – я зразу там. І я свою дитину заохочую, ходила багато разів з сином, щоб він це бачив. Він грає з хлопцями в шахи, плете з ними різні штуки. Це дуже потрібний крок.
– Як відбувається процес збору плазми крові?
– У них стоїть такий кльовий апарат… Вони засовують туди кров, одразу виповзають аналізи – одразу всі показники, температура, все, як у космосі! Просто даєш їм руку, а вони все роблять. 
У нас така потужна лабораторія в Черкасах! Сьогодні в Черкасах здає кров Олег Винник!  Депутати Верховної Ради, які перехворіли на COVID-19, також здають кров на плазму в Черкасах, не в Києві. 
Зі мною потім Шахов (депутат Верховної Ради, який перехворів на коронавірус – SOS) здавав кров і ще один депутат, наш смілянський. 
– Тобто не боляче і не страшно?
– Ні, взагалі нічого не відчуваєш! Кров на донорство – це у вас викачують кров, і поки організм відновиться, ви можете відчувати запаморочення… А плазма – це ж кров’яні тільця повертаються і заміняються фізрозчином. Тобто з нашого організму взагалі нічого не вибуває. 
– Юлю, під час нашої першої розмови ви згадували, що їдете навідувати чоловіка в зону ООС. Розкажіть, чи говорять там узагалі про коронавірус?
– Я б сказала, що дуже легковажно ставляться. Усі думають, що це десь, хтось, щось, по-перше. А по-друге, ніхто не звертається ні з якими симптомами, поки не підкосить так, що вже лежить, узагалі не може пересуватися. Ніхто не звертає увагу ні на яку температуру, була температура – немає температури, усе. Вони взагалі не звикли жалітися на щось. Звісно, не надівають ніякі маски. 
Треба, аби він узагалі лежав, щоб піти до лікаря за допомогою. 
– Чи знаєте когось з військових, які були в зоні ООС і підхопили коронавірус?
– Не знаю. Знаю, що їх довго не тестували  – навіть тих, хто лежали в лікарні із запаленням легень. Наприклад, мій чоловік лежав весною із запаленням легень, їх не тестували. Уже в Україні тестували, уже було, а військові госпіталі у квітні ще не тестували їх точно. Запалення, та й запалення. 
(Довідково: про першу хвору в ЗСУ Командування медичних сил повідомило 2 квітня – нею стала лікарка Хмельницького військового госпіталю).
 
Юлія Кикоть: "Мій чоловік лежав весною із запаленням легень"
– Ротації в період епідемії відбуваються?
– Відбуваються… Їх виводять на полігон, де тримають два тижні, там вони живуть у наметах, типу карантин. 
Вони (128 бригада, у якій служить чоловік Юлії – SOS) повинні були вийти ще на початку травня, а вийшли в кінці червня. Поки розібралися, зона ж була закрита-перекрита – не впускали, не випускали нікого – і з двотижневим карантином аж у кінці червня вони вийшли.
– Юлю, останнє запитання – що коронавірус, на вашу думку, змінив у житті України та українців?
– Дивлюся на Одесу, на одеські пляжі, як там відбуваються вечірки. Дивлюся на наші вулиці – усе працює.
Це наш, мабуть, менталітет. У нас немає серйозної такої ситуації, як в Італії. Якби було, як в Італії або Іспанії, може б щось тоді змусило… 
У нас дуже складна економічна ситуація. Мер Черкас зняв карантин ще 1 травня (ідеться про завчасне пом’якшення карантину виконкомом Черкаської міськради – SOS). 
Чому? Перестали надходити кошти в бюджет міста, ми відчули провал такий, і він поспішив – швидко, швидко знімати карантини, бо ми не вигребемося потім з економічної ситуації. Мені здається, що, в першу чергу, зараз грає роль економічна ситуація. 
Ніхто не хоче на повторний карантин, ніхто не хоче сидіти вдома, тому що немає за що сидіти – це об’єктивно. Усі будуть працювати, поки не станеться щось страшне.
Ольга Кириленко

Related

Здоров'я 4536630509060412174

Post a Comment

emo-but-icon

Ми у соцмережах

Читають

Свіже

Свобода слова

Радіо

Варто подивитись

Виберіть бажане відео, натиснувши "PLAYLIST" у лівому кутку цього програвача.

Facebook

Зараз на сайті

Нас відвідали

Яндекс.Метрика
item