Чотири проблеми, які не дають нам побудувати сильну державу
Український інститут майбутнього провів фокус-групове дослідження на території всієї країни на тему: "Хто ми? Українці очима українців" (обсяг вибірки – 12 ФГД).
Результати цього дослідження відкрили чотири нариви, які не дають нам можливості рухатися вперед.
Проблема номер один – розрив громадянина і держави. Між простою людиною та державою існує не просто розрив, а прірва. І цю прірву не змогли заповнити ні дві революції, ні 73%, які здавалося б, мали об’єднати. Українець вважає, що держава його не бачить. І це не штучне "Надо услышать Донбасс". Це, на жаль, дуже прагматичне відчуття більшості. І, між іншим, – це одна з ключових проблем Зеленського – люди перестали його вважати "своїм". Він не поєднав людину і державу.
Проблема номер два – відсутність причин для гордості. Ми можемо тисячі разів говорити, що "Путін х*йло", але 20 років він поклав на те, щоб більшість громадян РФ почала вважати, що Росія встає з колін. У нас же бояться навіть героїв війни зробити героями. Ми шукаємо приводи для гордості і зупиняємось на Кличку і Шевченку. Жодного наукового прориву, жодного архітектурного об’єкта, жодної сучасності – наша найбільша гордість – це "Золота доба" Козаччини, про яку переважно ми знаємо міфи.
Проблема номер три – абсолютна відсутність візії майбутнього. Ми нація, яка не має мрії. А той, хто не мріє – не ставить цілей. А якщо ти не ставиш цілі – ти нічого не здобуваєш.
І, нарешті, четверта проблема – це інфантильне ставлення не просто до проблематики, але й, що найгірше, до часу. Саме тому ми болісно реагуємо на кожен "пук". А ще – це великий подарунок для влади, адже багато в чому саме на цьому тримається рейтинг президента. Нам здається, що у своїй історії ми перепробували все, а тому, якщо ми помилилися зараз, то це – кінець історії. Справа в тому, що у дітей немає відчуття часу і у нас, як у нації, є лише зародкові відчуття цього самого часу (між іншим, повертаючись до Путіна, то одна з найсильніших його сторін – він уміє чекати, а ми – ні).
Отже, що з цим усім робити? Перш за все, треба зуміти визнати цей діагноз і почати боротися з хронічними хворобами. І тут ми підходимо до найважливішого: нема і не буде одномоментного чуда. Чудеса треба створювати самим. Кожному на своєму місці.
А щодо влади, то їй зараз дуже комфортно. Нинішній суспільний договір звучить так: "Давайте дамо цьому хлопцеві шанс, а якщо йому не вдасться, ми втечемо". Але цей суспільний договір не триватиме довго. І просто заради самозбереження потрібно його змінити на: "Ви дали нам шанс і ми почали зміни". Рішення РНБО – це тактика. Настав час переходити до стратегії. А стратегія передбачає найстрашніше – довготривалу і тяжку роботу з масою помилок. Ми так боїмося цих багаторічних помилок, що, на жаль, нічого не робимо.
