«Коли росіяни пустили по мені струм, від болю я кричав так, як не кричав за все своє життя». Історія Сергія Балана зі звільненої Великої Олександрівки

Його били молотком по обличчю, катували струмом, стріляли біля голови і примушували наживо вирізати у іншого полоненого шматки шкіри. 

43-річний Сергій Балан з Великої Олександрівки Бериславського району, що на Херсонщині, зізнається, що йому досі важко згадувати про пережите під час окупації.

Коли російські загарбники тримали його в полоні, вдома на нього чекала вагітна дружина. На волю Сергія відпустили за кілька днів до пологів, які чоловіку довелося приймати самому, в підвалі власного будинку. Медичну допомогу в селищі надати було нікому, а виїхати на підконтрольну українську територію подружжю не дозволили окупанти. 

«Загарбники пропонували нам виїхати до Росії, але нам не дозволила це зробити гордість. Та й я дуже люблю свою країну, чому я мусила кудись виїжджати? А виїхати до Кривого Рогу заборонили, дізнавшись, що Сергій працює в поліції. Так і сказали: «Если попробуете куда-то убежать – расстреляем в спину». Довелось залишитись. І завдяки тому, що попередні пологи у мене були партнерські з чоловіком, то вирішили, що якось з цим справимось. Справились», – тримаючи на руках п’ятимісячну доньку Єву згадує Ольга Балан.

Подружжю «не пощастило» жити напроти школи: її росіяни захопили з перших тижнів окупації і перетворили на свою казарму. У великому шкільному підвалі вони облаштували місце для нічлігу і для «розваг», в яких примушували брати участь дівчат з сусідніх сіл.

Школа у Великій Олександрівці навпроти будинку подружжя Баланів, Фото: Олег Батурін

Ще на самому початку окупації росіяни вдерлися до будинку подружжя Баланів і влаштували обшуки: хтось із місцевих колаборантів вказав загарбникам, що там проживає поліцейський. Після цього окупанти заборонили чоловіку і жінці навіть дивитися в бік школи, тож вони виходили на подвір’я з низько опущеною головою. 

Сергій впевнений, що окупанти його цілком могли б убити, якби дізнались, що він був в АТО і про ту зброю, яку він закопав на подвір’ї. Зброя залишилась від його колег-поліцейських з іншого району Херсонщини, яких він на початку війни переховував у себе, а потім допоміг їм вибратися на підконтрольну частину України. А сам вибратися не встиг. За словами дружини, її чоловік не місцевий, з Херсона, тому жителі Великої Олександрівки не знали деталей його біографії. Що, можливо, й врятувало йому життя.

Підвал у школі, перетворений на «зону відпочинку» російських окупантів, Фото: Олег Батурін

Забрали Сергія 2 травня, коли під час одного з чергових візитів до його будинку росіяни побачили зібрані для виїзду речі. Зрозумівши, що подружжя намагатиметься вирватися на підконтрольну українську територію, вони забрали чоловіка і відвели до катівні, облаштованої в підвалі приватного будинку неподалік школи. Через цей підвал пройшло чимало місцевих жителів, включаючи жінок. Однією з полонених була продавчиня селищного магазину, у якої загарбники знайшли український прапор. 

«У тому будинку мене зустрів якийсь військовий у балаклаві і почав знущатися: «О, а что это ты на расслабоне пришёл? Ааа, так ты ещё и полицейский?» І почав бити мене по ногах. Потім відвели до гаражу, посадили на стілець. Росіянин дістав пістолет, направив біля лівої скроні і вистрелив, потім взяв відібраний у мене пневматичний пістолет і направив його мені у пах, а згодом сказав, що ще прийде до мене. В першу ніч у них було щось типу «перезмінки», росіяни увірвалися до приміщення з ліхтарями, стріляли, збили мене з ніг, били ногами, потім знесли стелаж з посудом – всі чашки і тарілки розліталися о мою голову. Я знепритомнів, був геть мокрий. Почав підводитись, а вони наказують: «Покажи тело!» Десь в інтернеті вони знайшли мою стару фотографію, де у мене було татуювання з написом німецькою «Бог з нами». Його я давно видалив, але за це тату вони почали мене сильно бити. «Ты полицейский, или кто?» – сміялися вони», – згадує Сергій.

Одне із зруйнованих приміщень школи у Великій Олександрівці, Фото: Олег Батурін

Наступного дня чоловіку надягнули мішок на голову і відвели на допит до ФСБшників. Питали різне: адреси і імена АТОшників, «нацистів». Намагалися завербувати, пропонували стати «начальником місцевої поліції», обіцяли платити великі гроші. Найбільше ж їх цікавило, хто у Великій Олександрівці є «смотрящим». Відповіді, що в селищі «кримінальних авторитетів» давно вже немає і що за життя громади відповідає селищний голова, окупантів не влаштовували.

Почали розпитувати, де чоловік тримає зброю, били прикладами по спині, по голові. По обличчю били молотком для відбивання м’яса. Згодом принесли дроти, приєднали до тіла і почали катувати струмом. 

«Від болю я кричав так, як не кричав за все своє життя. Я благав їх не робити цього. Але вони не чули», – каже Сергій Балан.

Наступного дня загарбники були дуже злі: тоді ЗСУ розбили будівлю захопленої ними будівлі поліції у Великій Олександрівці. «Допити» продовжились знов. Побоюючись, що окупанти катуватимуть його вагітну дружину і трирічного сина, Сергій вирішив віддати їм свою зброю. Разом із ним росіяни тоді завалились до будинку подружжя.  

«Коли вони привели Сергія, він був весь у крові, з залитим кров’ю білим простирадлом на голові. Наш син дуже злякався і я його ще довго не могла заспокоїти. Я благала відпустити чоловіка, але росіяни почали наказувати мені їхати до Росії і погрожувати, кидалися на мене, розмахували ножом і пістолетом. Коли знайшли у нас шеврон «Азова» і військову форму, які залишились у нас від загиблого сина, а він навчався у військовому ліцеї в Кривому Розі, стали кричати: «Вы с малых лет растите бандеровцев!!!» Жодних пояснень вони чути не хотіли. Також вони мене розпитували, де у нас у селищі живуть «нацисти» і «авторитети». Я хотіла їм сказати, щоб росіяни подивилися на себе у дзеркало, бо вони і є справжні нацисти. Це були просто нелюди. Потім навіть їхні ж солдати казали на цих ФСБшників і їхню військову поліцію, що це справжні звірі», – згадує Ольга Балан.

Ольга Балан з дочкою Євою, Фото: Олег Батурін

Сергій показав ФСБшникам тайник зі своєю зброєю. Ті залишились задоволеними і припинили обшук. До зброї його колег вони так і не дістались. Дали перевдягнутися, посадили в броньоване авто і відвезли до захопленого відділу поліції в Новій Каховці. Там його зустрів якийсь бурят, який одразу почав знущатися: «Так ты мент и с наколками?» Приставив Сергія до стінки і почав бити дубинкою. Потім завів до камери, де було десятеро полонених. Оскільки «спальних місць» на підлозі було лише п’ять, їм доводилося відпочивати по черзі. Весь час Сергій думав про свою дружину і про сина. 

У одного з затриманих на плечі окупанти знайшли витатуюваний німецький хрест. Чоловік був чорний від побоїв: на його спині, животі, ногах не було живого місця. Коли росіяни вкотре увірвалися до камери, вони накинулись на нього і наказали: «Как хочешь, но чтобы за один час этого креста не было. Иначе – не хочу вас все расстраивать – пострадает вся камера». 

«Ми знайшли шматок канцелярського ножа, вставили йому ложку в зуби і в’язні почали вирізати у нього наживо квадратний шмат шкіри з тим татуюванням», – розповідає Сергій Балан.

7 травня чоловіка відпустили. Його смартфон окупанти забрали собі, віддавши лише сімку. Сергій зміг згадати номер телефону своєї матері, через неї вийшов на дружину і намагався зібрати гроші та знайти можливість виїхати додому. Всі новокаховські таксисти навідріз відмовлялись їхати на протилежний берег через захоплену Каховську ГЕС, але завдяки добрим людям і водію маршрутки Сергію вдалось дістатись до Берислава. З цього міста він двома машинами з пересадкою у Миловому доїхав до Великої Олександрівки. 

На одному з блокпостів до нього причепився якийсь п’яний російський солдат з автоматом. Потім до нього приєднався якийсь дагестанець. Довелось показувати сліди від катувань електричним струмом і ударів по голові. Зрештою Сергія відпустили, але наказали не виїжджати за межі Великої Олександрівки. 

«Коли Сергій повернувся, я його ледь впізнала: він схуд на 10 кілограмів, був весь виснажений. І досі він не зміг відновитися і загоїти свої рани», – каже Ольга Балан.

Ольга Балан з дочкою Євою та Сергій Балан, Фото: Олег Батурін

Чоловік встиг до пологів своєї дружини. 12 травня у них народилася донька Єва. Відтоді вони всією родиною живуть у підвалі, оскільки збудований у 2007 році їхній будинок двічі постраждав він артилерійських обстрілів і майже не придатний до проживання. 

Коли ж Велику Олександрівку на початку жовтня звільнили від ворога, Сергій і Ольга Балани почали мріяти про повернення до мирного життя і про те, що всі місцеві колаборанти будуть покарані. Також Сергій збирається повернутися до роботи в поліції і далі працювати в своїй громаді.

Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.