Що показали події 7 жовтня в Ізраїлі і які це буде мати наслідки для України

Непокаране зло – це зло, сила якого буде постійно зростати разом з його нахабністю. Ворог, якого не знищили, розцінить це як слабкість і обов’язково повернеться.

Терористична атака на Ізраїль 7 жовтня не була випадковістю, вона стала логічним продовженням війни, оголошеної авторитаризмом системі, створеній Заходом, її правилам і цінностям.

Трагедія Ізраїлю допомагає світу нарешті зрозуміти, з чим він стикнувся, і по- новому оцінити роль і значення України в її боротьбі проти росії. 

Те, що раніше могло здаватися як прояв локальної агресії і регіонального конфлікту у випадку української війни, зараз виглядає як системна спроба переписати принципи світового існування. Замінити силу права на право сильного, повернути світ в архаїку минулого.

Ізраїльські події з усією наочністю демонструють, що війну за демократію не можна обмежувати тільки Україною, це стосується всього світу. Більше того, стає зрозумілим важливість фактора часу. Зволікання, нерішучість, неправильно зрозуміла миротворчість і, як наслідок, напів рішення і напів міри, що створюють всі необхідні умови до розповзання агресії та насильства, примножують світове зло. 

Росія, що внаслідок властивої їй темності та дикості стала фронтменом країн, які прагнуть авторитарного реваншу, має понести показове покарання й отримати таку поразку, яка б стала надійним запобіжником для інших охочих кинути виклик демократії. "Глобальна вісь зла" сформована і вимушена проявитися.

Тому події 7 жовтня мають каталізувати процеси прискорення прийняття рішень надання Україні ресурсів, необхідних для перемоги, в іншому випадку війни і штучно розпалені конфлікти будуть поширюватися зі швидкістю лісової пожежі доти, доки світ не зануриться у морок Третьої світової. Поки що є можливість ізолювати основного підпалювача. 

Стає чітким і зрозумілим цілепокладання зусиль Заходу – хто ворог, яку небезпеку він несе, та в чому сенс боротьби і витрат. Боротьба стає не з метою захистити одну країну, інтересами якої при певних обставинах можна і пожертвувати, а боротьба розгортається за власне виживання Заходу як проєкту, якому кинутий виклик. 

І наостанок…

Ті, хто носяться як з писаною торбою з набридлою тезою про "присмерк Європи", мають пам’ятати, що в цьому циклі завжди і обов’язково настає новий світанок.